Мамина калина...

Ходімо синку, познімаємо калину,

Так і сказала - познімаєм, не зірвЕм,

І защеміло серце в ту хвилину,

Немовби його стисли обручЕм!

Рідненька моя, ніжна, чемна,

Ти говори, наказуй - все зроблю,

Лише відчути б, що тобі приємно,

І посмішку побачити твою...

Ось і прийшли...Калина як дівчина -

В червоному, красивому вбранні,

І мама зупинилась...Знаєш сину -

Давай не будемо чіпати ми її!

Я передумала...Хай

постоїть ще трішки,

Така красуня...Мов намисто одягла,

Посидимо...Отут, з краю доріжки,

Я так тебе чекала...Бачиш - зберегла!

Зимою чай ти будеш пити...З калиною,

Згадаєш і мене...Зібрала я тобі ще липи,

Вона застуду зразу віджене!

І хусткою сльозу прибрала під очима -

Щасливим, хай життя буде твоє...

...О материнська, незрівнянна сила,

Хіба сильніше, щось на світі, є?