Мамо, чуєш?

Біжу крізь темряву, де ранок ще спить,

Ракети летять, і серце калатить.

Дім десь попереду — чи відкриєш, мамо?

Чи встигну сховатись від неба, що палало?

Перукарня стала мені тимчасовим притулком,

Серед ножиць і дзеркал — тихим куточком.

Сон мій тихо там зупинив час,

Та бомби розбудили мене, наче грізний наказ.

Я втекла і сказала все мамі:

Про страхи, про ніч, про небо, що гаміє.

І хоч уві сні був хаос і тривога,

Я знову відчула: є безпечна дорога.