Мамо, не плач. Я помер від ворожої кулі…

Мамо, не плач. Я помер від ворожої кулі…

Смерть то не страшно, мабуть це новий початок...

Мої посмішка, щастя, дитячі сльози тепер минулі

і вже від них не залишиться жодних згадок.

Я був ще маленьким у той загадковий вечір,

а зранку посивів і виріс на років сто,

якісь тяжкі спогади впали на мої маленькі плечі

і вже не згадав, що дитинство вчора було…

Мамо, я бачив як ти лила сльози рікою,

а я був десь зв’язаний збоку і так хотів тебе захистити,

хоч років лиш п’ять мав, а за тебе готовий був йти до бою.

Я плакав, бо дуже хотів, щоб змогла ти жити.

Мамо, пробач, що не зміг тебе вберегти,

пробач, що ти на землі, а я зараз на небі.

Я був ще маленький, я так хотів щось змогти,

я божеволів у цій надважливій потребі…

Матусю, тільки не плач… Я щасливий, що ти жива.

Я небо готовий до твоїх ніг прихилити.

Живи матусю, хай осінь майбутня дарує жнива,

а я буду поруч пташкою, яку не зловити…

Мамо, я дуже хотів одне тебе попрохати:

ти тільки не плач через цю криваву весну

і як зможеш, будь ласка, дай мені знати:

чим я завинив, за що мене вбили, чому?...