Маніфест

- зі збірника "Пісні Самогубців: Рима, біль та журба":

Я люблю свій край,

Та майже Україну.

Обожнюю дім,

Мою маленьку хатину.

Для мене земля

Рідніше держави.

Між ними,

Відчуваю сильну різницю.

Й мудрі то є слова,

Що твоя Батьківщина там,

Де твій дім,

Спокій, друзі, сім’я.

Я відчуваю себе

Зручніше вдома,

Де мене чекають...

Завжди та люблять як є.

Мені майже байдужі

Всі інші люди...

Хоч й прикро за них,

Їхнє минуле, життя, майбутнє.

Ці пусті очі,

Сірі від будення,

Звичайні життя.

Та ламкі від помилок серця.

Бодай вони голі,

Кольорові як ті Жар-птиці

Та все ж сірі.

Пусті у душі.

Для мене скажений пес

Рідніший за нардепа.

Мені сліпий мудріше

Від злого проповідника.

Для мене вони

Не ідоли та не боги.

Так, лише жадібні,

Хитрі жебраки, які дурять себе й людей.

Не кажіть "Слава Україні,

Героям слава!"

Краще "Слава гаманцям,

Та вбивцям пошана!"

Я вже давно не вертаюсь

Очима до телевізора.

Не слухаю,

Не шукаю новин.

Всі крики та воплі

З екранів мені не веселі.

Ти дикі танці....

Вже вони не смішні.

Хотілось, щоб в світі

Було менше дурниць.

Щоб був мир,

Затишок та всім втіха.

Та цього, мабуть,

Ніколи не буде,

Бо люди...

Такі... як є.