Маніфест (Дві сторони). 6#154

Ти не постать Доріана Грея,

а я не картина!

Яку би покохала так сильно,

за щось, чого не зрозуміла.

Я не доктор Джекілл,

а ти не містер Хайд!

Хоч ми так схожі…

Неначе за правом копірайт,

я списав тебе, щоб без плагіату.

Ту, саме ту, я бачив,

а тепер не бачу.

Відчуваю лише, як плачеш,

неначе за правилами ібадат,

приховуючи обличчя.

І тобі це личить.

Як бачиш,

в мене теж є дві сторони,

але на відміну від тебе природні,

не вихолені, не лелеяні, а в боротьбі жорстокі…

Як бачиш,

я теж можу бути жорстоким,

не тільки приносячи задоволення

- це самовизволення,

тож якщо судиш - суди!

Я давно це вже відпустив.

А колись так хотів за Оруеллом,

зраджувати систему,

але впав в систему закономірного кінця:

«Під розпашистим дубом, як день не мине, зрадимо один одного, я тебе, ти мене.»

І за правилом тернового вінця, залишається шрам в підребрерʼї.

Щось приклеїлось до піднебіння,

не проковтнути…

Не чекаю коли відпустить.

Насолоджуюсь.

Мені подобається,

Що ти, і ти, і ти, і теж ти,

так і не зрозумієш іронії

про що та

про кого.

Одне лише, з головного:

Ноги! Роби ноги

від такого себе!

В минулому, теперішньому, майбутньому.