Мари

Починаючи зранку,

подих на склі тримався не довго.

І очі побачили світ холодний як лід,

впіймавши в відбитках сітківки.

Та хто після цього ти є?

І звідки? І де всі ці Образи є?

Це місце я мандрами звав би.

Так швидко зникає це все,

за що ти ухопишся ще,

і навіщо таїти любов без правди?

І обрій розкинеться в зірках,

за подихом йде подих наступний,
Твоє тіло знає напевно...

крім цього все мари навколо.

Спитаєш: чому саме так це зі мною?

А відповідь подих малює

На склі що побачивши вранці,

розвіює мари й дивує.