Марійка

І

В вечірню, химерну годину,

Як обрій гине в імлі,

Не раз без руху застигну,

І тужно стане мені.

Згадаю зимовий вечір

І фастівський вокзал,

Здригнуться од холоду плечі,

А в серце ввіп’ється жаль.

І встане знову в уяві

Той дев’ятнадцятий рік –

Розправи, пожежі криваві

І сотні мерців, калік…

Тоді я зустрів на пероні

Дівчину, просту таку…

Вона, як ще були червоні,

Служила в “Більшовику”.

Наше далеке знайомство

Недовгий тривало час, –

Вона розмовляла просто

І дзвінко сміялась не раз.

Сьогодні знову під вечір

Чогось пригадав її –

До речі чи не до речі,

Дозвольте вповісти мені.

ІІ

У Фастові на вокзалі

Марійка з “Більшовика”

Сиділа в третій залі,

Чекала дзвінка.

Не була вона більшовичка –

Дівчина, просто така…

Мізерна, невеличка…

Коректорка з “Більшовика”.

Вертала до Києва з дому,

З Волині, із села,

А в ногах відчувала втому, –

З Житомира пішки йшла.

На лівім боці звисала

Торбинка, як у калік, –

Шматочок хліба і сала

Загорнуто в “Більшовик”.

В залі блищали погони

Денікінських сіпак,

Обличчя п’яні, червоні,

А очі – вовкулак.

Марійка вийняла сало

З торбинки і хліба шматок;

Розклала і снідати стала,

Доки не вдарить дзвінок.

Враз за її плечима

Гримнув підпилий крик –

Один з офіцерського чина:

“Ти відіш? Більшовик!”

ІІІ

В Фастові на семафорі

Схитнувся маленький труп –

Вітри, мов собаки хворі,

Виють, в дротах гудуть.

Бийте, вітри, телеграму

Туди, в волинське село,

Сповістіть рідню про драму,

Де снігом труп занесло.

Дзвоніть у світи червоні,

Хай знають пригоду сумну,

Хай прийдуть, як буйні коні,

І розпорошать зиму.

У Фастові, на вокзалі,

Розітнувся третій дзвінок, –

Потяг вирушив далі,

А в ньому сотні жінок.

Тільки одна Марійка

Сама залишилась тут…

Кров на замерзлих рейках,

І на семафорі труп.

……………………………….

Як їду до Білої Церкви

І фастівський бачу вокзал, –

Згадаю обличчя мертве,

І в грудях загрузне жаль.

ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA MILITANS