Марія

Задуманий вітер над городом віє,

Ідуть перехожі невпинним прибоєм,

І я поміж ними йду, повний тобою,

горять ліхтарі, мов шепочуть:

“Маріє!..”

І солодко серце стискає і мліє,

мов сон мені дивний, невиданий сниться…

І хочеться в небо злетіти, мов птиця,

де блимають зорі далекі:

“Маріє!..”

І пісня в душі наростає і спіє,

мов вирватись хоче нестримно на волю…

Весна вже прийшла, та дерева ще голі,

й гілля наді мною шепоче:

“Маріє!..”

Десь море на півдні шумить і синіє,

там даль не така, як у нас, на Вкраїні,

Стоять кипариси, стрункі і незмінні,

і хвилі під ними шепочуть:

“Маріє!..”

Іду, поспішає, мов крилами мріє

зоря, перед мене в простори щасливі…

А губи шепочуть в блаженнім пориві

для мене єдинеє ім’я:

“Маріє!..”