Марії Примаченко

Виростає кричма слово,

наче півень на тину,

і лякає лунко знову

гомінку самотину.

Перекинься карим зглядом

через хмизяні дими,

весняну веселість саду

в розкіш літа заломи.

А летючій низько птиці,

що згорає на льоту,

намалюй співку криницю,

щоб стлумила жаготу.

***