«Марнота»

«Суєта суєт» - сказав мудрець,

Який багато за свій вік побачив.

Зрозумів життя і знав його кінець.

Бо жив по правді, навіть, як ніхто не бачив.

Мудрець дивився на людей,

Які старанно працювали,

Які вкладали всіх себе.

Однак, нічого у житті не мали.

Бо не в людей під владою добро

І кожен все, що здобуває

Не із труда бере свого,

А Бог так нас благословляє.

На жаль, не всі цю істину пізнали,

Не всім відкрита благодать.

Надіятись на Бога перестали,

Все грошей більше хочуть мать.

Тому бо, хто є вгоден Богу,

Дає Він мудрість і знання.

А грішному дає тривогу

І клопоту з роботою щодня.

І смерть собою накриває,

Осквернює слабкі серця.

В безодню душі забирає

Які залишили свого вінця.

Марнота над краєм закружляла,

Посіяла в серця обман.

Небесний спокій силою забрала,

ЗалИшивши густий туман.

Суєта невпевненість вселяє в душу,

Відбирає розум у людей.

Порушує глибоку тишу

І залишає без ідей.

Вона собою серце огортає,

Затьмарює привітний тон,

Одяг чистий забрудняє,

Роздирає на шматки хітон.

Забули люди про небесних птахів,

Яких годує Бог щодня.

Поназбирали купу страхів,

Які все тягнуть лиш до дна.

Ось так і ми:

Часом тонемо у справах.

Працюємо лише собі,

Не бачим Бога в ніжних травах,

Навгад ідемо, мов сліпі.

А Бог наш - скеля, затишок, тепло.

В Йому лиш спокій для душі.

Куди би нас життя не завело,

Бог поряд завжди, ми не є чужі.

І якщо птахів Бог годує,

А квіти зодягає залюбки.

То хіба ж і вас не пошкодує?

Пригорнувши ближче подумки.

Отож я всіх сьогодні закликаю,

Нести собою чистоту.

Душею прагнути до Раю,

Відкинути клопоти й марноту.

Автор: Генріх Ванеса