Маска й тінь

Отто — видра з чужого берега,

його тінь — гагаузька маска, що хвалиться українством.

Мова ковзає, як вода між пальців,

а гордість — порожній дзвін.

Смієшся з моїх локонів, з моєї шкіри, з мого «я» —

що тобі до мого дихання?

Ти ховаєшся за чужими берегами,

я — стою в сонці, де твої маски не діють.

Твої хвали — фальшиві вітрила,

твоя «добра мама» залишила слід у чужині,

а я ношу свій шлях і не питаю дозволу.

Хочеш бути хорошою?

Слова не купують правди.

Я — своя, а твої маски падають на порох.