Матір овець

By Герасим’юк Василь

1

Як допоміг ти, Господи, що я цю маржину 

першим днем нинішнім вигоню всю при 

купі, так поможи мені, Господи, остатньої 

днини усю при купі загнати і людям пе- 

редати. 

            (Закінчення полонинської молитви)

Так молиться ватаг,

але то і моя молитва,

бо я народилась на полонині,

виростала високою і гордою смерекою,

але одинокою в Божих травах.

Мене повалили б вітри, убив би грім,

а блискавки спалили б.

І тому

мені відітнули верхів’я замолоду,

і я почала розростатися вшир,

хихластою стала.

З покритою суччям головою

я вперто тримала на собі

кожну всохлу галузку хвої,

не відпустила за вітром жодну хворостину,

бо з них звисав мох,

який покрив мене до п’ят,

і я стояла серед полонини —

як велика вівця у великому руні.

А біля мого стовбура,

тулячись до мого серця,

збивались до купи вівці і ягнята,

ховаючись від бурі і від сонця,

від плови і вітрів.

Я всім дала прихисток.

До мене тулилися навіть люди

в одежі, вивареній у маслі і в лою,

яка вже не помагала.

Я сховала пораненого легіня

і не дала йому вмерти,

бо на сукровищі не бути стійбищу,

бо де вбито людину, там кричить маржина

і тратить молоко.

А як же матері без дітей?

Я вдихнула дим живої ватри,

стримала у своєму руні його пух,

який справіку віднаджує хижаків.

І навіть хитрий старий ведмідь,

який взяв мох у лапи

і тому нечутно крадеться

ломами пралісів і звалищами окель,

не підступить до мене,

не розідре моїх дітей.

Я бережу стадо твоє, Господи.

Я випросила в тебе джерело,

і воно вискочило з землі за два кроки,

а вівчарі видовбали в дереві жолоби

і принесли моїм дітям басарунок.

Моє суворе серце

поцілувало кожне ягня, але…

2

З черленого потока вийшов черлений чо-

ловік у черленім сардаку, у черлених гачах,

у черлених постолах, у черленім ремени, у

черленій сорочці, у черленій крисані, а чер-

ленов сокиров, пішов у черлений ліс, нару-

бав черленого дерева, наколов черленого

вориння, на черленій землі заклав черлену

кошару і загнав черлені вівці, надоїв чер-

леного молока, пішов на черлений ярмарок,

продавав черленов мірков: хто си напив,

аби си розсів, а хто вздрів, аби осліп, а хто

учув, аби оглух.

(Полонинське замовляння)

…але стікала по моєму стовбуру

кров ягняти.

У КНИЗІ написано, що дерево життя

прихистить того,

хто випере своє одіння

у крові ягняти.

А як мені берегти

християнське стадо на росах?

Я ж добре знаю,

що не все воно

діжде осені.

Гостре, Господи, стадо моє,

бо коли першу сіль воно лиже,

стріляють його пастирі в небеса!

Ніхто, крім тебе і мене, не простить їх.

Жоден відьмак

не відніме молоко у моїх овець,

бо коли вперше на полонині

крикнули: “Рист!”

і надоїли перший удій,

ватаг кивнув одному: “Ти!”

і той роздягся донага,

і тричі оббіг із тим смолоскипом

навколо маржини і всіх нас.

Нас береже жива ватра!

Але настала, Господи, та година,

коли покидає мене

стадо моє.

І тоді приходить Мара —

півлюдиіна, півнелюд.

І сам-один порядкує на стаї,

нікого не підпускає.

А я не можу його прогнати,

бо для цього треба вивернути

своє руно,

навіть кору свою одягти навиворіт,

а мені страшно вивертати одежу,

обагрену кров’ю Ягняти.