Мавка/Жриця

У лісі шепоче травиця шовкова,

І вечір скрадається тихо, без слів.

Шука сопілкар між дерев загадкову

Дівицю невідану з марева снів

Він чув про красуню – містичну царицю,

Що ніжна, як місяць на плесі ріки

То серцем до неї лелечим він мчиться,

Немов до зорі́, між сезони й роки

– О мавко, ти де? – промовляє крізь хвої, –

Я мчусь не за славою – серцем іду,

Хоч втомлений, та не боюсь злої долі –

Повз терни і хащі, любов віднайду

А Мавка, осяяна світлом, стоїть.

Тривога – в зіницях, та ніжність в очах

Про хлопця, в душі що кохання таїть

Чувала іздавна, взиваючи в снах

Він руку простяг — і засяяв світанок,

Бо мрія збулась, заіскрились світи,

І Мавка — не тінь вже, не міф, не омана,

А дівчина-пісня, рожде́на з весни

Вона не тікає – жест любий приймає

І тане, як річка між вічних снігів

А світ навкруги завмирає, стихає,

Сопілка звучить в голосах солов'їв