«Мелодії степів»

Безсонні, світлі ночі, забуті береги.

Лежу я сам на полі й дивлюся на зірки.

Там вітер душу віє, і листя шелестить —

у тихому степу поезія без слів.

Де вітер ноти тягне — ті чистії й сумні,

а трави обіймають всі думи мої злі.

Ви добре самі знаєте, молодії степів:

немає там турботи і сумнівів людських.

Природа! Світлі зорі та старі береги —

лиш думи твої тягнуть із вітром крізь степи.

Де ти лежиш на полі,

де світлії зірки,

де думи твої згаслі,

де шелестять гаї…