memoria

Я перестрів тебе на твоїй стежці долі

І викрав мов розбійник і поволік

В неволю,

З тих пір

часу минуло багато - втратив лік.

Просипалось вдосталь солі,

З маршалів ми перетворились у ветеранів-калік.

Молодші вже розібрали ролі

Лицарів хоробрих, а мені

Зостались луска дракона та подих,

що тільки тлів,

Як дула дуельних пістолів

По пальбі.

Наввипередки, навмання, наосліп

стрілялись Борис і Гліб -

перші святі-мученики на Руси -

Не за віру, не за хліб,

а за право вмоститись на престолі.

Різний по нас залишиться слід…

У Львові

зарядило дощем,

штовхаються парасолі.

Старий риплячий паркет,

Запах каніфолі…

Ми - горгулії з закамарків бібліотек,

Нам відомі місце і час, імена і паролі,

Наше назовні – в стилі хай-тек,

А нутрощі й досі – відьми, упирі і тролі,

І кого ще там чорт несе!

Крила вже не зарадять, ми носимо корсет,

Щоб втримати спину під контролем.

Кілька старих вінілів і касет –

Там ще чутно нашої юні голос,

Нехай це її останні гастролі

В цім місті, де каву заїдають борщем,

Бо час - це агресивний процес,

за суттю піроліз.

І щоразу нас бере щем

За світом, що щез,

і за сумом ніби не чуємо болі,

Та вона є, нікуди не пропала. А ще

Совість,

якій душа як шуба для молі…

Ми жайвори, що виросли у ворони і сови,

Подались з цвіркунів в буркотливі пророки.

Як не янголами станемо, то голуби поштові

Вийдуть з нас в наступнім житті нівроку.

Бо Бог милосердний і навіть такій полові

Дає змогу хоч на пів кроку

Здолати нещадно свої вади і пороки…

Але не одразу, поволі, потрохи,

Аби не були ми з німбами та безголові.