Мене не зламали

 Мене не зламали, хоч били словами,

Кидали камінь — а я сіяла хліб.

Мене гнали з дому, називали чужими іменами,

Та я не забула — хто я і звідкіль мій хліб.

Я говорю мовами вітру й землі,

Що пахне маминими плачінтами.

Моя бабуся — гагаузьке сонце,

А серце — між Дністром і Карпатами.

Я не зганьблю ні роду, ні слова,

Ні тих, що плакали мовчки вночі.

Бо навіть коли мене називали «чужою» —

Я залишалась собою в душі.

Нехай хтось кричить, що не має коріння,

Я знаю — моє росте крізь біль.

І навіть якщо небо схилиться до каміння —

Я знову підніму свій стиль.