Мені знов губитись між довгими

Мені знов губитись між довгими, заплутаними провулками,

Вдягатись тепліше, бо все ж таки на дворі осінь,

Пити каву і палити цигарки ментолові десь за лаштунками,

Вірити в щастя, шукати його і вплітати у коси.

Гріючись, тримати руки замерзлі в старої куртки кишенях,

Ховати очі від усіх байдужих навколо у сутінки.

І вічно за щось у когось просити прощення,

Щоб не доводилось совість ховати далеко по кутиках.

Мені набридло в ці ролі вживатися

І витісняти із них себе.

І знову щоденно ковтати повітря, не дихати тижнями.

Захлинаючись марними сподіваннями, відкладати їх в папку “на завтра”.

Знов відпускати думки і вважати їх вільними,

Перетирати минуле, готуючись до нових стартів.

Я так втомилась і більше не хочу блукати підземними переходами,

Натомість мені би погрітися краще у твоїх обіймах.

Мені б до тебе… та ми один одному не підходимо…

Хоч і маємо точок перетину декілька спільних.

Знаєш, все, що мені потрібно сьогодні – це лишень обійняти тебе…