Мерані

З Ніколоза Бараташвілі

Без дороги-сліду мчить мене Мерані.

Сивий ворон карка в чорному тумані.

Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,

Сині мої думи ворону не знані.

Крилатий коню мій! по скелях, по яругах,

Крізь хвилі й смерчі скороти мені

Ці дні дороги, нетерплячі дні,

І не жалій за втому свого друга.

Нехай свою Вітчизну я покину

І друзів, батька-матір і кохану, —

Де мла застане, чи де світ застане,

Нехай мій дім там буде до загину.

Та лиш би зорям серце розповісти,

Його таїну й стогін передчасний.

Любові залишок віддати водам чистим,

На Їхній плин віддатися прекрасний.

Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,

Сині мої думи ворону не знані.

Хай не ввійду я у Вітчизну милу,

Хай серед предків не спочину в снах,

І ворон мені викопа могилу,

І вихор з плачем мій засипле прах,

Не сльози любої мені омиють груди —

Дощі і роси випадуть з імли.

І не скорбота рідних, а орли

По мені клекіт клекотати будуть, —

Мчи ж мене, Мерані, за кордони долі,

Сивий ворон карка у порожнім полі.

Вершник твій, Мерані, ще не був в полоні,

А рабом не стане навіть і на сконі.

Хай, роком проклятий, загину я від нього,

Але не забоюсь меча його старого.

Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,

Сині мої думи ворону не знані.

Не щезне, ні, духовний вічний дім,

Пробудуть вічно хай початі мною гони,

Будущний брат мій шляхом цим моїм,

Зрівнявшись з долею, коня її обгонить.

Без дороги-сліду мчить мене Мерані,

Сивий ворон карка в чорному тумані.

Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,

Сині мої думи ворону не знані.

1980