Мертвий лицар (118)

Сховав меча на полі у траві,

там зняв шолома і полились сльози.

У обладунках лицаря, на чужині,

серце обвили незнищенні лози.

Зелене листя вщент залите кров'ю,

і квіти всі змінилися на маки.

Броня важка, і здавлена любов'ю,

у полі воїн думає про знаки.

Де його військо, і де поле бою,

вже не важливо ні герою, ні життю.

І на той світ, потягне за собою,

душу і тіло в кровопролиттю.

На місці смерті виросте там дуб,

такий кремезний і такий твердий.

І там скелет, з мечем і честю згуб,

в корінні дерева похований худий..