Мертвий, мертва, мертві

О день,

який гарний день

вбити себе

і зустрітися з богом.

Закінчити думати,

забути про дихати,

і вірою правдою

тихенечко здохнути.

У просторій кімнаті,

у тиші і відчаю,

де світла нема

і ніколи не буде.

Де тьмою заповнені

і нею очищенні

усі вої і тихії стони.

Ця смерть не потреба,

не бажання уваги —

це просто печальна,

і просто негайна.

Приборкана днем

і прекрасними мріями,

чудовим кінцем

і великими планами.

Ця смерть, що живе,

що кричить — «давай зараз!»,

що вопить все сильніш

з кожним днем, з кожним днем.

Я не хочу дивитись,

я не хочу навчатись,

я не маю бажання

творити й повчати.

Не маю бажання

змагатись або дізнаватись,

не хочу творити

добро або зло.

Я не хочу нічого,

я не хочу тут бути,

тим паче коли мені сто.

Я хочу тихо і ніжно скінчатись

на мотузці в кімнаті, де не видно нічо,

де не видно мій труп і помлявівшу постать,

і не видно нічого у чорних очах.

Я просто мовчу і тихенько качаюсь —

я була/в на краю,

на краю,

на краю.