Метафора

А тепер забери у мови усю її кров,

Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,

Щоб сонце здавалося болем старих розмов

А слово — веслом, що постійно гребе до острова.

До острова, подібних якому цілий архіпелаг

У морі самотнього вітру порожніх роздумів,

На теплім піску приємно гортати в руках

Книгу шумливої хвилі ставши апостолом

Земної поверхні, лякаючись на глибині

Зустрітися з холодом, поглядом риби і тьмою,

Натомість втішати: усе те наснилось тобі,

Це гра, де глибінь лиш метафора для любові.

14.04.2024