Метелик

Можливо колись, коли природа була безкрайньою,

А мертвий метелик, не під мікроскопом,

Похіттю була земля незаймана,

А її незайманість допотопною.

Вона зберігала красу легендами,

За воротами міста, щитами і списами,

Тоді виникала плоскою з каменю,

Коли гекзаметром була написана.

І тоді вона шліфувала пристрасть,

Чуттєвість тіла в класичну грацію,

І грацію слова в калокагатію,

Тоді віддавалась усім довкола,

І на світ народжувалося міжцарів'я.

І в цьому царстві міжріччя істини,

Тримало місто в руках повії,

Злучивши потворне її й красиве,

З каяттям блудниці, з каяттям Марії.

І люди, люди, давно, як вивчені,

Давно, як метелики в лепідоптерології,

І Земля, видається тісною і звичною,

Як глобус чи м'яч на футбольному полі.

А тому і тужно тепер за безкрайністю,

Хоча і в костюмі класичного крою

В кишені якого до біса метеликів,

Мертвих, розсипаних, взятих з собою.

А тому і природі людській бракує

Міської крові в антенах тіла,

І шурхіт вулиць усе ще шліфує

Старим каблуком допотопне каміння.

13.11.2021