Метеликом сяду...

Метеликом сяду на твої я плечі

І пісню ласкаву тобі наспіваю

Про море сніжинок, що душу виймають,

про дивне, і вічне, і все, що доречне.

Між сном і долиною снів є кордони,

Кордони обітниць і забобонів.

Я стану русалкою рифів у морі

від того, що надто багато тут болю.

Метеликом сяду, наче ти моя квітка.

Привітний сніданок залишмо у ліжку.

У небі багато простОрів і світла,

у ньому ми танемо – ми його частинки.

Метелики в серці літають не спішно,

одіті у сонце, а хтось в мої вірші.

2015р.

©Махновія Степ