Метелику

В тобі є частка неба понад мною
Є чистий перламутр луски форелі
Є свіжа квітка ранньою весною
Є перша крапля у сухій пустелі

В тобі з'єднались дух карпатських скель
Із вітру подихом в Одеську спеку
Захмілюєш, як свіжий пінний ель
І надихаєш в подорож далеку

Ти маєш здатність проганяти втому
А сила надлюдська в тобі тече!
Все це в твоєму поруху легкому
І в полум'яних відблисках очей

Для тебе можу слів знайти багато
Не можу лиш стояти осторонь
Лети лиш уперед! Лети завзято,
Метелик, що розпалює вогонь!