Ми будем жити знов своїм життям...

Ми будем жити знов своїм життям

І розійдемось, начебто дві колії

Лиш в спогади існує вороття

Від них не врятуватись як від повіні.

Від них не відхреститись, не піти,

Вони з’їдають душу наче полум’я

Чи в моїй владі у твої світи

Ввійти, промовивши хоч подумки ім’я.

Чи подолаєш потяг та жагу,

Чи позабудеш, наче і не було

Про тебе згадку потай збережу

З майбутнього в несправджене минуле.