Ми ніби з одного коріння

Ти йдеш — упевнено, мов тінь гірської стежини,

я — лечу поруч, легка, як вітер між соснами.

Ти — мов Козоріг, що будує тишу каменем,

а я — Близнюк, що плете слова, ніби світло між хмарами.

І все ж… між нашими кроками є щось більше.

Наче старі зірки вирішили

дати нам один ритм серця

на двох.

Ти тримаєш світ обома руками,

а я торкаюся тебе думками,

поки ти мовчиш — але так глибоко,

що хочеться слухати тишу.

А коли ми поруч —

щось у повітрі підказує

несподівану спорідненість,

яку не поясниш ні знаком,

ні логікою,

ні календарем.

І от я дивлюся на нас двох,

таких різних — і однаково впізнаваних,

і запитую тихо, майже шепотом:

— Скажи, ми часом не від однієї мами?

Бо занадто рідний ти,

як для чужої людини.