Ми варимо один для одного ранкову каву в турці

Ми варимо один для одного ранкову каву в турці,

І мріємо відвідати Азербайджан.

Ми робимо ремонт в кімнаті: обличчя в штукатурці,

І він казахською кличе мене: «жан».

Він носить на руках мене, коли підбори натирають,

А ввечері знімає туфлі з моїх ніг.

Я впевнена, що навіть мудреці в горах не знають

Такого почуття - воно ще не зійшло на них.

Ми любимо дивитись як сідає сонце в лісі,

І мріяти бажання, як впаде за горизонт.

Ми ведемо себе сміливо, як герої в книзі -

Не знаємо, що завтра, та сьогодні - ми разом.

Я не подобаюсь його батькам і друзям, і він моїм теж,

Та нас це не турбує, бо існуємо лиш ми.

І межі в світі є, але між нами не існує меж,

І ми один для одного перестаєм бути людьми:

Ми як тантричність, вічність, один для одного нас

створював сам Бог.

Як сонце в лісі ввечері за горизонт сідало,

Що б не було, завжди нам бути вдвох. І тільки вдвох

Бажання ми водночас випадково загадали.