ми всього лише тіні на безіменних стінах життя

ми всього лише тіні на безіменних стінах життя

розпливаємось щастям і смутком сповитим надіями

зачаровуєм всесвіт думками і дивними мріями

аж до дня коли зб’ється зі звичного ритму серцебиття

ми всього лиш маленькі тіні величної вищої власної суті

сонцем створені зморені ждемо нагоди клич

щоб відкрити нашого змісту мільйони зрячих облич

які з часом з рокам з життями були забуті