Ми забули вже запахи ночі.

Ми забули вже запахи ночі.

Забули вже навіть її шуми,

Забули радість у кожнім кроці,

Забули, що поміж тьмяних будівель бували й ми.

Ми забули звуки нічних вокзалів,

Стукіт коліс і колій, гомін людей,

Дивуємось інколи взагалі де взяли

Стільки споминів і примарних ідей.

Та добре пам'ятаємо страх,

Новини читаємо, наче псалми,

Літак для нас - вже, як ось, птах.

То як же опинились тут ми?

Як же опинились тут ми?

У домі, наповненім кров'ю,

Де потом пахнуть навіть ґрунти,

А дерева шепочуть любов'ю.

Як опинились тут ми?

Тут, на землі, яку називаємо "рідна".

На землі, де дні - від труни до труни,

Оббивка яких далеко не мідна.

Як опинились тут ми?

Люди, що мріяли, вчили, кохали,

Ті, хто не сповна розуму - теж тут були,

Були й ті, хто в'язав килими,

Хто потом зводив кінці із кінцями,

Хто гроші їв на обіди й вечері,

Хто у чужім краї ходив манівцями,

Хто в рідному місті жив, як в печері...

Ми ж забули вже навіть запахи ночі,

Забули вже навіть шуми її...

Забули як це - не шукати ворога в кроці,

Забули що це - не бачить труни...