Міф

Василеві Корпанюку

Коли немолодий чоловік

повертається додому,

він іде зарінком, він іде лісом,

він іде над потоком, він обминає скалу.

Він у дорозі награфить

на красивий камінь,

він облюбує в дорозі

плескату плиту,

буває, що й картату.

Він візьме каменину на руки

і понесе її вгору,

бо хата його на горі.

І камінь не вирветься з його рук,

він донесе

і кине його під порогом.

А потому поруч примостить другий,

а далі – третій,

і жодну каменюку не випустить з рук,

хоч нести щоразу все важче.

Він вимостить камінням дорогу

і ходитиме тією дорогою від хати до стайні,

і нам тією дорогою

ще йти і йти.