мій дар, сором і удар

світло проникає так щільно з-під штор прямо на запʼястя, які хочеться сховати від себе

так щільно, як два тіла поряд гарячі торкаються одне одного і готові проникнути глибше ребер

глибше твоїх ребер, щоб залишити там слід до кінця життя і глибше моїх ребер, щоб залишити слід як покарання за все, що раніше робила я

необдумано, недоцільно, але щиро при тому не розуміючи проблеми в долю секунди. і потім лиш за роки під тремором сором ховати. дурний, наївний варʼят

але було

було таке, що я не розуміла глибину слів чи то від страху падала на дно уникаючи, закриваючи очі і не бачила тих знаків

які так мерехтіли, як стара лампочка на стелі, яка так манить до себе, але щось зупиняє від зламів

і той злам невідомий і сила його. чи зламає життя чи лиш руку, не знаю, так страшно

як лампа стара мерехтить там на стелі і манить, і страшно

боюсь висоти, не боюся ударів від себе, бо вони, як старий автомат іграшковий з боксерською грушою, чим менша сила удару, тим більше хочеться вдарити ще раз з подвійною силою.

просто з іншим розмахом, але все прогнозовано, вже не так страшно і все зрозуміло