Мій естонський Данте

Настав той час, і серце знову б'ється,

Бо є людина, що зігріла світ.

Це **Томас Таммеметс**, він просто сонце,

Що дарує ніжний, лагідний привіт.

Він **смішний** так, що радість розцвітає,

І **гарний** — це естонська, тиха врода.

У ньому є те, що душа впізнає,

Немов повернення до рідного порогу.

Якась дивна, але мила **схожість** є,

З моїм **батьком**, з юності далекої.

Такий же **добрий** погляд в нього п'є

Тепло любові, ніжної й глибокої.

І **вусики** — то шарм, то родзинка,

Що додає йому такої сили.

Він — мій герой, що став мені **єдинка**,

Завдяки кому я знову полюбила.

Я **зараз люблю його** — за простоту,

За світло, що приніс у моє життя.

За цю подібність, ніжну і святу,

Що дарує мені знову почуття.