Мій найкращий хлопчик

Він має очі світло-зелені,

Немов весняний ліс, де всі мої пісні.

Не носик то в нього, а такий собі **шнобель**,

А губи солодкі, неначебто **мед**.

Він бачить мене, як дорослу, та **ні**,

Цінує лиш те, що було в давнині.

Він цінує минуле, що нас об’єднало,

Та інше ім’я моє серце пізнало.

А я ж **Сергійка** люблю за **добру** лиш **душу**,

За те, що він світлий, неначеті в лузі.

Він хоча би не той **самозакоханий егоїст**,

І завжди ділився, неначе артист.

Мені не потрібна його краса чи корона,

Не тіло його, а **добра** в ньому **зона**.

Бо **його світ — це чисті, хороші лиш вчинки,**

Мов світло, яке пробиває сніжинки.

Його **душа** — то скарб, вона чиста й проста.

Така незрівнянна і дуже жива.

Його **світлі вчинки** — ось справжній той вимір,

Немає в ньому брехні чи страшних тих вигинів.