Мій перший

Ти не грім.

Ти — тиша перед ним.

Та сама, від якої холоне шкіра

і розпалюється кров.

Мій перший —

бо так глибоко ще ніхто не дивився,

ніби читає мене без слів,

ніби знає, де я тендітна.

Мій останній —

бо після тебе вже не хочеться шукати,

не хочеться метеликів навмисно,

бо є щось сильніше за них —

спокій, що палає зсередини.

Ти входиш не кроками —

ти входиш у дихання.

І коли ти поруч,

моє “завжди” стає можливим.

Я хочу не бурю —

я хочу твої руки.

Не крик —

а шепіт в саму глибину.

Мій перший і останній…

не тому що так треба,

а тому що серце

вперше не сумнівається.

І якщо колись спитають,

де почалась моя вічність —

я усміхнусь

і згадаю твоє ім’я.