Мій шлях

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівався на шляху зо мною,

Того я щирий серденьком вітала:

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті».

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрівався на шляху зо мною,

Того я щирий серденьком вітала:

Непевна путь, мій друже, в нас обох, –

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох.

Ох, довгий шлях сей, тяжко йти по йому,

Найтяжчий для того, хто одинокий!

Та не сама я на шляху тяжкому,

Я не сама мандрую в світ широкий.

«Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті».

Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки, –

Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –

Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»

З його плачем я спів з’єднаю свій,

Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.

Коли ж на довгому шляху прийдеться

Мені почути співи гучні, вільні, –

В моїй душі для них луна знайдеться.

Сховаю я тоді журбу свою

І пісні вільної жалем не отрую.

Коли я погляд свій на небо зводжу, –

Нових зірок на йому не шукаю,

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –

Тих три величні золоті зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі…

Чи тільки терни на шляху знайду,

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду,

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

Коли кому замріють тії зорі,

І він їх привітає гімном вільним,

Хоч не побачу я нічого у просторі,

Не назову співця я божевільним.

Бо часом ясний промінь світовий

Не видно через порох шляховий…

[22 травня 1890]