Микито,інколи я гублюсь у дзеркалах

Микито, інколи я гублюсь у дзеркалах,

Шукаю в них чужі відповіді й тіні.

Мені здається — раптом щось не так?

Раптом я менша, ніж хотіла б бути для тебе… і для себе.

Я іноді заганяюсь… знаєш?

Про зовнішність, про кожну дрібницю.

Про те, чи достатньо я світла маю,

Щоб бути твоєю — не на мить, а назавжди.

А потім ти смієшся з моїх жартів,

Дивишся так, ніби я — спокій твій.

І всі мої страхи тихо тануть,

Бо в твоїх очах я — справжня, жива, своя.

Я не ідеальна. І не хочу бути.

Я просто хочу — щоб тобі було тепло.

Щоб поруч зі мною ти міг відчути

Те саме «добре», якого нам обом бракувало колись давно.

І якщо я раптом знову загублюсь у думках —

Просто обійми мене поглядом своїм.

Бо вся моя впевненість народжується там…

Де я відчуваю:

я для тебе — важлива.

І ти для мене — мій.