Миленькій дівчинці-кульбабці…

            Дівчинці Анічці, яка "любить свою маму і ще пінгвінчика (Гіну)", а              також дарує мамі кульбабку, сумуючи через те, що вона зів'яла...

Тебе я повстрічала,

Милесеньку й неждану,

Коли в кафе чекала

Я Макса і Діану..)))

Ти весело підбігла,

Немов моя малеча,

Щось палко гомоніла,

Вірша мого предтеча)

Мамуся в зал ввійшла,

Знайомство розпочали,

Про себе повела,

Й ми зовсім не скучали..

Тобі чотири рочки,

Ти хочеш в універ:)),

Хоч ходиш у садочок.,

Доросла Ти тепер))

Бо знаєш всі планети,

Дівчаточко-перлинка,

І мудрих книг сюжети,

А мова – як хмаринка!

Ти іграшку тримала, –

Пінгвінчика носила,

Що змок – переживала,

Та біля мене сіла.

І щиро дивувалась,

Як з лАте щез ведмедик,

Й кульбабці, що зів'яла,

Жовтенькій, як Твій светрик..

Штанці спадали трішки,

Ти бігла й зашпортнУлась,

Не ринуло і слізки! -

Сміливо усміхнулась)

Тож взяла мою руку,

Щось смішно щебетала,

Я, дивлячись на Тебе,

Себе в Тобі впізнала..

Волоссячко хвилясте,

Допитлива і щира..

Що стрілися – це щастя,

Ти України диво!

Смішненька грамотійка:

Філологиня ж – мама!))

Це Ти, чи я, Софійка?..)

Емоцій тепла гама..)

Ти сонечко осяйне,

Маленька відчайдуха,

Дівчатко незвичайне,

Жвавенька балакуха!

Гуляли беззупинку,

Підскоком Ти летіла!

Дійшли ми до зупинки, –

Прощатись не хотіла..

Та сіла у машину,

І цьом не встигла дати,

Я зустрічі невпинно

Іще буду чекати..