Мимохіть.

Мій смуток Ясний не мовчи мені,

Печаль не будь лиш тінню на папері! -

Ти пам’ятаєш, як у спраглі двері

Вповзла самотність в батьківській труні?

Мене ти прочитаєш і зімнеш,

Оті рядки, чи то душі вітрила,

Залишиться завітряна могила,

Чорнильне тло в розбитому вікні.

Похилиться фамільний батискаф

На дно буття, спускаючись назавжди,

Слова забудуться, як сльози напівправди,

Як недолугий прижиттєвий скарб.

І полетять цілунком інше гріть,

Завиграшки за поступом сторіччя

В нові дурниці, нові протиріччя,

Де все чуже й несправжнє…

Мимохіть.

малюнок

John Lezinsky

https://www.youtube.com/watch?v=-0QAlkLQGt8