Мімоза і життєва проза

Так хочеться згорнутися маленьким равликом в траві,

Бо почуття мої до Тебе й досі ще живі.

Хотілося б твердий, як в черепахи, панцир мати,

Бо дуже тяжко без взаємності кохати.

І хоч весна й в душі цвіте мімоза,

Та все ж без радості моя життєва проза.

Бо я люблю Тебе – як сонечко і свіжий вітерець весни.

На жаль, спілкуємось з Тобою – як приходиш в сни.

Та все одно я віри і надії не втрачаю,

Що у один із днів взаємно покохаю!

Мине весна – в обіймах літа залишуся я ,

В осінніх айстрах і в зимовій чистоті душа моя.

***