Минуле не руш моєї душі

Минуле, не руш моєї душі

і не входь у житіє моє без волі.

Бо поставила єсмь межу,

і та межа єсть тверда.

Живу нині на землі Молдавській,

не з утечі, але з розмислу.

І чоловік єсть при мені,

що літа п’ять не відступив,

не силою, але терпінням.

І нині єсмь ми разом,

без крику і без сорому.

Учимо мову англійську,

бо так воліють батьки наші,

і мовчать вони —

а мовчання їх єсть згода.

Такий бо єсть світ нинішній.

Знаю про себе:

я єсмь неформальна,

і не питаю дозволу,

аби бути собою.

Хочу прикраси тіла —

пірсинг і тату,

і хочу вигляду доброго,

і манікюру жовтого,

і педикюру такого ж,

на радість очам моїм.

Мрія моя —

не токмо мова англійська,

але й та, що з образами і світлом.

Хочу прочитати

«Острів Скарбів» Стівенсона,

і почути повість

від Діда Свирида,

бо пам’ять має бути мудра,

а не кусюча.

Тож, минуле,

не руш життя мого.

Не торкайся душі,

яку не ти збудував.

Дай мені покій,

бо покій єсть воля.

І відомо будь тобі:

не дотягнешся

до такої, як я.

І нехай так буде.