Минуле.

Закоханий погляд,мовчазливі зізнання,

шум коридору і тихі зітхання.

Твій сміх на уроках,мої таємні нотатки,

здавалось,що це мало б колись пролунати.

Але натомість лиш тиша,чутки,уникання

ми двоє з тобою боялись кохання.

Ти кричав що байдужий,цих слів я теж не цуралась,

й почуттями вирішувати ми не збирались.

Я любить не боялась,я волати готова,

ось лише ти-основна перепона.

Я кохала так страшно,так голосно стиха,

це читалося всюди,це читалось очима.

Ти був теж очевидний,а може я марю,

проте,я характеризую це шкільним коханням.

Я не Ліна Костенко,не Стус і не Курбас,

я не Шарлотта Бронте чи Еріх Ремарк.

Вони писали те,що треба відчувати,

наслідуй нас у їхніх словах.