Міраж

Хлюпоче море лагідно і щиро.

Між небом і землею я один.

І знову ти мені перед очима

Стоїш у білій сукні край води

І поглядом показуєш неначе

Туди, де наші сходяться стежки.

А всі ті дні, що я тебе не бачу,

Між мною і тобою — як віки.

Над плесом спіле сонце бронзовіє.

Кохана, дай торкнутись хоч плеча!..

Отак приходить, мабуть, божевілля —

Лише його мені й не вистача.

А море ніжно горнеться до степу,

І світ німує, мудрий, як Сократ.

Тебе мені не бачити — нестерпно.

А бачити — нестерпніше стократ.