Міркування

Коли з’єднаються всі самотні в пари

І прибере реальні форми невідомість,-

Прогнуться розплавлено асфальтові тротуари —

І що ж буде, що буде натомість?

Виростуть незримі, затріпотять металеві крила,

Розум заперечить,

онаглить покрик — ну вибачайте, ні —

І що ж буде, коли в крамниці не вистачить мила

І бананові дерева вкриє сніг?

Коли сміх захолоне напіврозкритим острахом,

Зсиплють неждано розірвані брязкітки,

Світло замінять електричним мороком —

Що ж тоді будуть робити бібліотеки і словники?

Розметерлінить поет Марінеттову тишу,

Перетворить аеропланно затоплений дзвін,

Замість драми — переживатиме на розі афішу —

Що ж тоді робитиме він?

Коли стане зимно забайдуженій легенді

І буде лягати молодість в олавровінчену труну,

Вигляне з-за парку нічний опуклий денді —

Що йому скажуть на його ремарку: —

— Ну й же ж ну! — ?

Заховає свою мірку поетичний критик,

І загубить маестро свій симфонний темп,

Прекрасним паннам

не хватить шоколадних плиток —

Що ж тоді буде,

коли еволюція заперечить: — Стоп! — ?

***