Мисливський реквієм

Димо́к мисливського багаття

Серед осінньої імли...

Згадаймо, хто живий ще, браття,

Як ми щасливими були!

Тісніше наше дружне коло,

Та всіх до нього не збереш:

Не стало Смо́ляра Миколи,

Пархо́менка не стало теж...

Ніхто у світі з нас не вічний.

Та як змиритися із тим,

Що не зігріється Мари́нчик

Із нами над багаттям цим?

Глядчи́шин спочиває з миром –

Він пісню вже не заспіва́,

І Буй, що був за бригадира,

Не дасть команду «наливай»...

Стоїть обабіч біла хата

І піч у ній іще жива,

Та біля двору на бригаду

Вже не чекає «Ланкова́»...

В місцях, багатих дичино́ю,

Ми з ними стрінемось колись,

Як дим осінньою імлою

Підніме наші душі ввись.

А поки гоготи́ть багаття,

Нам зігріваючи серця,

Давайте полювати, браття,

І бути ра́зом до кінця!