Місто чорної морви

Колись бруківка захлиналась соком

Гарячої від жару липня морви,

Як демон чорної, спокусливої прорви,

Що душу крала вправно рок за роком.

Ми діти міста, лицарі бетону

Ставали на коліна перед нею,

Обожнюючи цю солодку фею

До божевільного захопленого стону.

А потім вечір, як топлене масло,

Крізь пальці - їх довіку не відмити -

Ми бачили сухі від спраги квіти,

І сонце зморене у білих хмарах гасло...