Місто, втомлене від люду, накриває тихий вечір.

Місто, втомлене від люду, накриває тихий вечір.

Десь ховаючи у темінь сліди білі літаків.

І думки мої буденні вже готуються до втечі

до сюжетів незбагненних й неочікуваних снів.

Дійсно, зупинивши погляд, на малу якусь хвилину,

розчиняєшся немов ти у моменті всім собою.

Мовчки згадуєш життя все і дилем всі павутини,

щось з журбою, щось з смиренням, щось з усмішкою легкою.

Відстань між учора й завтра, чергова метаморфоза,

черговий раз тихий вечір накриває моє місто.

І складається у вірші всіх думок буденна проза,

роблячи момент цей чимось особливо особистим.