Місто. 1#6

І я знаю, є шрами невиліковні.

Нажаль це назавжди, «татухою» не перекрити.

Але я готовий сприймати їх як нагороди

За то, ким ми би стали, на нашому місці.

І я знаю, що час не повернути.

Важливі моменти втрачено, щоб щось рішити.

Але я готовий чекати їх знову, і знову,

Щоб знову мовчати… Прогулюючись незнайомим містом.

І я знаю, що довго ще потрібно чекати,

Ця дорога може так далеко завести…

Але я готовий з цієї дороги звертати,

Щоб знову зустрітись у нашому, рідному місті.