Місячна муза

Якби довелося описати тебе колись

Я згадав би високі трави на стінах мого будинку,

Твоє волосся, запахи, кольори, зрештою, я описав би так,

Немов списував на уроці мовознавства у школяра:

Була вона стрункою, високою і народилася жінкою.

Наче портрет злочинниці.

Он вона, погляньте, біжить тими тінями немов по морях,

Виникає нізвідки із тихого мороку площі,

І коли б мені довелося назвати її ім’я,

Я б назвав її Місяцем, віддавши весняній ночі.

І я б ніколи не бачив світанку, і не бачив би сонячних днів,

Прислуховуючись до перехлюпу трав, вгадуючи в потемках її фігуру,

І щоразу вчувалися б її босоногі сліди

І шурхіт крилець, бешкетних дрібних амурів.

Ти була б рікою з чистого неба і яскравих зірок,

Краєвидом у сяйві нічних потоків, — татуюванням природи

На грудях, твоїх що випліскують своє молоко,

Щоб дражнити поета нестерпним давно безсонням.

І все би нічого та надто багато думок,

Перекреслених слів, і написаних заново знову,

Занадто багато слів, слів, слів, слів.

Здається, що Місяць цей трісне, мов спіла диня,

Від тих цвіркунів, що також були тобою.

І нарешті

Все скінчиться.

На світанку.

13.09.2023