Мить

Криваві портрети намалювавши

сміюся до болю та сліз.

Психіка наче закарбувавши

ламає уяву про світ.

Чого ж так безжально ламає реальність

картини кривавих сумлінь.

І смуток той темний наче у небо

той постріл наче на вік.

Ті сльози засохші, пилиною досить

страждати затьмарює серед доріг.

Та сухість на шкірі серед степів я

стою і небачу поріг.

Туди куди тепло наче у небо

затягує радісна мить,

тоді кули було як наче в минулому

радісна давгая мить.

Застрягла у пам'яті наче примарами

манить той добрий поріг,

як добре там було і весело наче

та життєва, прекрасная мить.