Миттєкрай

У венах кров застигла наче в дроті мідь

і мармуровим світлом лиця оповиті

завмерлі навіки по різні боки миті

себе знайшовши врешт у всесвіті століть

Не міст брукований а невагома мить

краї миттєвості єднає і у світі

немає сил її утримать а графітті

слідів і досі неословлених мовчить

То ми закам’янівши брилами корунду

зійшлись думками біля урвища секунди

щоб дослідити мозку широчінь на злам

В лабораторіях майстернях та молельнях

з’єднались вічності гармонія пекельна

і часу нашого божественний бедлам.